Мистецтво та культура

«Західний канон. Книги та вчення століть» (1994) — найвідоміша й, мабуть, найполемічніша книга Г. Блума, де він досліджує західну літературну традицію, зосереджуючись на творах двадцяти шести авторів (від Данте до Толстого, від Ґете до Бекета, від Дікінсон до Неруди), яких вважає найважливішими. Блум ставить у центр Західного канону Шекспіра, який став еталоном для письменників усіх часів — драматургів, поетів та прозаїків.

Джеймс Гібберд, американський журналіст, захоплений і натхненний тим, як знімали серіал «Гра престолів» за романами Джоржда Р.Р. Мартіна, запрошує читачів за лаштунки знімального процесу цього феноменального явища попкультури.

У своїй новій книжці етнологиня Ірина Ігнатенко розповідає історію інтимних стосунків в українських традиціях. Яких чоловіків і жінок українці вважали красивими та бажаними, як знайомилися й до яких засобів «зваблення» вдавалися? У що одягалися наші прапрабабусі та як календар релігійних свят впливав на розклад гігієнічних процедур і секс? Які обмеження на інтимні стосунки були навіть у шлюбі? Чому замовчували зради та як по розбитих горщиках визначали майбутню кількість дітей? 

Військові та хмари» — не просто альбом робіт. Це своєрідний візуально-терапевтичний щоденник художниці, яка з 2014 року розповідає, що її підтримує, дає сили творити, надихає вірити в те, що в нас усе вийде. Зображувана нею війна багато в чому — фіксація і її особистісних емоцій та переживань, і тих, кого вона малює, оскільки багато робіт засновані на реальних історіях, фотографіях і відео. Техніка художниці — комп’ютерна графіка.

Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їх суголосність поступу цивілізованого світу.

«Проти культурної амнезії» — нова книжка літературознавиці Віри Агеєвої, у якій вона досліджує роль пам’яті у формуванні національної ідентичності.

«Історія американських традицій» складається з чотирьох частин, у яких автор розповідає нам про політичні традиції і національні свята США, про притаманні американцям традиції повсякденності, а також про історію вигаданих персонажів, які стали для світу уособленням Америки.

У цій книжці зібрано яскраві та влучні фразеологізми, що описують зовнішність людини, її характер, стосунки з родичами й не родичами, а також її місце у світі й сам світ. Крім естетичного задоволення від самих висловів та ілюстрацій, читач зможе дізнатися про джерела, історичне підґрунтя й принципи формування української фразеології.

Впродовж кількох років український журналіст, перекладач і критик Іван Рябчій випитував найцікавіше у впливових постатей європейської та української літератури.

Збірка есеїв мистецького критика, куратора та публіциста Костянтина Дорошенка є переосмисленням його доробку з 1995 року.

У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки, з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Книжка «Бути українською» — четверта й остання в серії, присвяченій українській мові.

Її життя і творчість для більшості українців досі terra incognita, як і драматургія канонічної Лесі Українки, що співмірна із шедеврами Шекспіра.

Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися!

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

«За відродження людини» — збірка есеїв, присвячених формуванню українського національного характеру й, одночасно, проблемам літератури, мистецтва, політології, етнопсихології.

Книжка етнологині Олени Боряк присвячена унікальній постаті в історії української традиційної культури — сільській бабі-повитусі. Повитуха, або родопомічниця, не лише  допомагала провести пологи та подбати про жінку і дитину, а й навіть віщувала долю новонароджених та отримувала від священника імʼя для малечі. Така традиція в українських селах зберігалась аж донедавна.

Авторка аналізує пострадянський культурний транзит, ресентимент і міжгенераційну пам’ять, розглядає «останнє радянське покоління», яке відвойовує право на національну історію, та аналізує покоління Незалежності як культурний архетип.

Мова — це не просто сукупність слів, що зберігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова — це спосіб мислення й відображення дійсності, це картина світу, яку почали малювати наші далекі пращури й продовжать довершувати наші далекі нащадки. Ми теж беремо безпосередню участь у її творенні, постійно доповнюючи та вдосконалюючи тло й сюжет. Наша мовна картина демонструє те, яким ми бачимо світ. А бачимо ми його українською.

Мова ненависті — річ погана, але під час війни — цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати україн­ською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати мовою так само важливо, як і безпосередньо на полі бою.

Прокинувшись після довгого сну, середньовічна європейська наука відкрила для себе широкі обрії давньогрецької наукової думки і першим серед найвеличніших учених античності проголосила Арістотеля.

У дослідженні зроблено спробу поглянути на творчість Миколи Вінграновського під новим кутом зору, який раніше комплексно не залучали для інтерпретації цього корпусу текстів, а саме в площині міфопоетики.

Книжка вводить читача у світоглядний всесвіт давньої України, знайомить із звичаєвою та матеріальною культурою нашого народу, що зароджувалась і відроджувалась з покоління в покоління під дахом «солом’яного храму», яким була українська хата. Автор розглядає скарби народної культури не як архаїчний спадок, а як генетичне джерело духовної пам’яті і сили для наступних поколінь. Україна — не зовні, вона — в кожному з нас. Для найширшого кола читачів.

Відьма, опириця, чарівниця, знахурка, босорканя… Вже саме розмаїття назв засвідчує  популярність цього колоритного персонажа традиційної української народної демонології.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше.

Автор книги пропонує по-новому глянути на розвиток геральдики у країнах християнського Сходу, шукає відповіді на питання: постали ці ранньогеральдичні пам’ятки під впливом Заходу чи розвинулися на місцевому ґрунті? Із якого часу можна простежи_ти їх існування? Чи становили вони певну систему, подібну до західної геральдики? Іншими словами — відколи зображення щитів на християнському Сході, й передусім у Візантії, набувають геральдичного характеру? У чому були подібні й чим різнилися знакові системи ромейського Сходу та латинського Заходу?

У геральдиці часів Руського королівства, поруч зі збереженням традицій ранньої руського герботворення, спостерігаємо динамічні перетворення, що були зумовлені складними обставинами політичного, соціального та культурного розвитку післямонгольського періоду. Якщо в державно-династичних гербах не помічаємо сутнісних змін, ні у змісті гербових фігур, ні у практиках їх уживання, то в разі з геральдикою нобілітету спостерігаємо поширення практики використання урядницьких гербів, що постали як система саме в цей час під візантійським впливом.

У книжці мовознавця Рустама Гаджієва ви знайдете лінгвістичні історії з усього світу — від Нікарагуа, де місцеві діти самі створили для себе жестову мову, й до Великої Британії з її Пороховою змовою, катами і започаткованими ними словами.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

Гуляючи Києвом, легко впізнати численні локації, описані в поемах і романах початку ХХ століття. Десь змінилися номери помешкань, по-новому пофарбовані фасади, іноді інші назви вулиць, але якщо придивитися, то можна уявити, як у «Льоху мистецтв» на Городецького сиділи за одним столом Тичина й Курбас, трохи далі, в кабінеті Підмогильного, збирався чи не весь мистецький Київ, а в підвалі готелю «Континенталь» зустрічалися за кавою непримиренні аспанфути, символісти й спіралісти. Вечірнім Хрещатиком гуляли справжні «марсіани», і в Георгіївському провулку шукала нових обріїв таємнича мистецька теософська дев’ятка.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.